Дівчата та вояки (3); коломийки

Вийду жи я на улпцю, стану на ячмени,
Іде милий з Гусятина, кучері в кишени.
Ай деж твої, мій миленький, кучері сє діли ?
В крайнім домі в Гусятині вікном вилетіли.

Бодай ти сї, Станіслави, завалив, завалив,
То ти мого миленького кучириків збавив.

Ой бодай сї той Станіслав завалив, завалив,
Не одному жовнярови кучерики збавив.

Подивлю сї на Станіслав, Станіслав білений;
Подивлю сї на милого, а він обстрижений.

Ой я в мого миленького кучерики були,
Тілько йому попри гору ножички шарнули.

Не диви ся, дівчинонько, на кучирі дрібні,
Бо вже тії кучирики вписали до Відні.

Подивлю сї сюди, туди, всюди веселенько,
Подивлю сї на Станіслав, вмліває серденько.

Ой віддали мого хлопця, віддали, віддали,
Коби були кучерики до дому прислали.

Бодай тії гусятиньскі ножиці зломили,
Тай що мому миленькому кучири обтєли.
А я стала молоденька, пішла по ланочку,
Позбирала кучерики в єдвабну хусточку.

Ой ходила дівчинонька у місті по ринку,
Позбирала кучерики в шовкову хустинку.
Та як она визбирала, ревно заплакала:
Кучерики мої любі, вірном вас кохала.

Де твої си, мій миленький, кучерики діли?
В Рогатині в крайнім домі у грубі згоріли.

Де твої сї, мій миленький, кучері поділи?
В Береженах по під мури ворони поїли.

Ой до Відня доріжейка, до Відня, до Відня,
За милого кучерями голова болит мя.

Ой приймили Іваночка тай за жовнярочка,
Заплакала чорні очка люба дївчиночка.

Comments are closed.