Дівчата та вояки (2); коломийки

Та як собі засьпіваю в зелені дубині,
Піди голос по під колос аж до Коломиї.
В Коломиї загриміло, в Калашківцих трісло,
Та вже мого миленького посадили в крісло.
Посадили, посадили, кучірики втєли,
Та вже мого миленького водицев відлєли.

Наносили бузьки сіна, на тім сіні сіли,
Ой віддали миленького, як ся напосіли.

Насіли се комісарі, насіли се пани,
Та возили миленького, доки не віддали.
Посадили миленького на крісельце стричи,
А мені сє причувае, що він мене кличи.

Не маю я родинойки, лиш едного брата,
Ой як пани наважили, взєли за вояка.

Ой згоріла стирта сіна самого дрібного,
Ой віддали за жовняра хлопця молодого.

А в Калуши на ратуши гуси ґеґотали,
То ся мому милейкому пани врадували.

Ей Тирнопіль, пане брате, Тирнопіль зелений,
Як погляну на милого — милий пострижений.

Ой на горі жито, жито, на долі колосі,
А то мому милейкому вобтели волосі.

Ой не видко Коломиї, лишень видко сіни,
То там мого миленького кучері посіли.

Ой у Стрию на затилю яблока запахли,
Ой там мому миленькому кучері потахли.

Comments are closed.