Гроші – смерть

Гроші - смертьЧоловік знайшов у лісі гроші. Як відкопав їх, то повна скриня грошей. Став той чоловік над тими грішми і на весь ліс гукає:
— Гвалт, смерть!..
Той ліс був чималий, і в ньому сиділи дванадцять чоловік розбійників.
Ото ті розбійники почули, як той чоловік став репетувати, та й прийшли. Прийшли, роздивились — що за чудо? Хоч були розбійники, а все ж здивувались. То не б’ють того чоловіка, а питають:
— Де ж та смерть, чоловіче?
— А це ж гроші в скрині,— каже той чоловік,— це ж смерть і є.
— Хто! Це смерть?! Ну, стривай, оступись-но ти, ми ще цієї смерті не боїмось!
Та ото чоловік той оступивсь, а розбійники взяли ту скриню і потяглись у гущавину з нею. Розбійники пішли, і той чоловік затих та й пішов собі своєю дорогою.
Грошей у скрині дуже багато було, розбійники коло тієї скрині стоять,— от як подуріли всі. Така сила грошей! Кожен думає: «Коли б мені така сила грошей!» Ну, треба буде ті гроші ділити, та з радощів погуляти хочуть. Одні розбійники, шість чоловік, пішли в город купувати ласощі, а других шість готують обід. Так це змовились ті, що по ласощі пішли, щоб не ділити тих грошей на всіх, а тільки на цих шістьох. Купили вони ласощів та й усипали в них отрути.
— Нехай же прийдемо, то віддамо тим ці лакомини, та й отруїмо цими лакоминами: вони не знатимуть нічого, якраз наїдяться отрути… Гроші тоді ми самі поділимо…
Ті змовляються на тих, а вже ті, що обід готували, насипали в страву отрути, дожидають тих,-— нехай прийдуть, то наїдяться. Таке одні одним лихо готують, і одні про одних нічого й не знають. Так і вийшло, що одні одних нагодували трутизною, і не постереглись, як наїлись…
Так і пропали всі дванадцять. Той чоловік тоді прийшов до них та й каже до мерців:
— От ви й не вірили, що в грошах смерть, тепер от усі пропали, бачте, що я правду казав.

Піонери, комсомольці

Піонери, комсомольціПіонери юнії,
Голови чугуннії,
Очі олов’янії,
Чорти окаяннії.
***
Комсомольці-ледарі
Христа й Бога продали,
Силу грошей накопили
Й собі Сталіна купили.

Друге чудо святої Варвари

Друге чудо святої ВарвариІван Софонович, міщанин і райця київський, одного часу був кріпко захворів великою хворобою, а хворіючи немало, припом’янув собі святу Варвару, яка подає зцілення від мощів. А що за лютою болістю сам не міг іти, послав до монастиря Михайлівського, до мощів святої Варвари, по воду із руки її святої із вірою для ліків своєї важкої хвороби. Тимчасом його розпалила велика гарячка, що аж язик зсихав. Радили йому свої, аби чогось напився, щоб пригасити гарячку, але він відповів:
— Хоч би й умирав, не буду нічого пити, доки води від ручки святої Варвари принесуть.
Таку мав віру до святої мучениці.
Потім, коли принесено воду від святих мощів, молячись, із вірою напився і зараз-таки, як після якогось смачного міцного трунку, заснув твердо, а перед тим і спати так не міг. Натомість явилася йому свята Варвара і, взявши його за руку, мовила йому:
— Чоловіче, знай, — сказала, — що я є свята мучениця Варвара. Багато, – мовила, — не вірять, щоб то були мої правдиві мощі. Отож сам ти знай, що є то мої правдиві мощі, і всім повідай, аби в те вірили. А на знак того ти вже здоровий є.
Те прорікши, зникла, а Іван, отямившись, став такий же здоровий, ніби немало не хворів і, дякуючи святій Варварі, не тільки мені те своє чудовне зцілення від святої Варвари і її впевнення щодо мощів її оповів, але й усім і досі оповідає.

А-а-а, котки два

А-а-а, котки дваА-а-а, котки два,
Сірий, білий обидва,
По капусті ходили,
Ляльку в хустці носили.
Котку-братку,
Дай нам ляльку
Для Оксани
На забавку.
***
А-а-а, котки два,
Сірі, білі обидва,
Просяться до хати,
Хочуть Галю взяти.
А ми Галю не дамо,
Бо ми Галю глядимо.

Лисичка та чоловік

Лисичка та чоловікЗадумав чоловік, як би йому ту лисицю одурити, що вона така хитра. От напхав мішок соломою, щоб розтопирювачуватий був, та десь у дірку курячу головку застромив та й іде. От біжить лисичка. «Бачу, — каже, — що якісь гостинці несеш». — «Які там гостинці! Кури несу на базар». — «Продай мені». — «Купи». — «А почому?» — «Та з кого по сім з половиною, а тобі вже хай по сім». — «Добре, — каже, — лічи». — «Е, — каже, — я не хочу! Щоб порозлітались?! Лізь сама у мішок та й лічи!»
Лисичка у мішок, він її і зав’язав там. «Оттаке, — каже. — Пусти-бо, мені ніколи!» Той іде мовчки. А вона знов: «Оттаке, — каже. — То був день, а це стала ніч!» Той іде собі. А вона: «Пусти-бо; дивись: сякі-такі шутки та й сиди сутки».
Прийшов той чоловік на базар, а вона: «Оттак! Не була на базарі, так буду!»
Зна, що шкура буде на базарі.

Марко убогий і вовк

Марко убогий і вовкУ цього Марка було пара муреньких бичків. Він з ними поїхав у ліс. Коли це приходить вовк та й питає його: «Що то у тебе таке?» (показує на бички). А Марко каже йому: «То муренькі бички». Вовк не вчув, що він сказав: то муренькі бички, та думав, що — мурованенькі. Каже: «Змуруй і мене, щоб і я такий був!» — Марко: «Добре, я на це майстер». Пішов, вирубав дванадцять бичів, зав’язав вовка у мішку і начав муровать, та все примовляє: «Аршин! Та вздовш, та вшир!» Домуровавсь до того, що побив бичі, а тоді і випустив його із мішка. Той вовк як вирветься — і не оглянувсь.
Марко знав, що вовк йому цього дурно не пропустить. Пустив свої волики додому, а сам оставсь у лісі. Коли це веде той мурований вовк за собою таку силу вовків. Марко і виліз на дерево. Приводить він до того дерева вовків і то, щоб як-небудь достати його, стає мурований під тим деревом, потім на мурованому став вовк, а на тому тож; так, що поставало їх багато. Коли б ще два стало, то й досягли б його. А він каже: «Ей, братики! Подождіть, хоть табаки понюхаю». Вони і по-дождали. А він чи нюхав, чи ні, а потім каже: «Ачхи!» Мурований вовк, самий спідній, думав, що той чоловік знов мурує, та каже: «Аршин, та вздовш, та вшир», — та тоді з-під того дерева… Вовки і попадали. Ті вовки хотіли догнать його. Коли він так подрав, що вони не могли догнать.
Цей вовк як утік, то й думає: «Я хоч не йому зло зробив, то його скотині зроблю». От іде — аж пасеться кобила; так він її питається: «Чия ти, кобило?» А вона каже: «Маркова». Вовк: «Отепер же я тебе з’їм, кобило!» — «Ей, вовчику, голубчику, не їж мене, хоч поки я книги одвезу». А він каже: «Де ж твої книги?» А вона каже: «Ось, під хвостом». Він зайшов іззаду та так дивиться, наче читає; а потім лапою дряп по тих книгах. Вона його як хвицне! Так, що йому і свічки в очах показались. Тоді він каже: «Який сучого сина Марко розумний, така його і худоба!» Ото і пішов од неї.
Іде він далі — аж гуси пасуться. Він питає їх: «Чиї ви, гуси?» Вони кажуть: «Маркові». Тоді він каже: «Отепер я вас поїм». Вони стали його просить: «Вовчику-братику, не їж нас тут, а лучче іди з нами до води; там ми понапуваємся води, тоді нас і з’їси, то нам не так буде боліть». Він послухав їх; іде за ними. Приходить до ставка і сів коло гусей, дожидає, поки вони нап’ються. Вони напились, а потім поплили на середину. Вовк дожидав-дожидав, та бачить, що не дождеться, та й каже: «Який сучого сина Марко розумний, така його і худоба». І пішов ізвідтіль.
Іде далі. Аж пасуться три баранчики. Він тих баранчиків питає: «Чиї ви?» А вони кажуть: «Маркові». Тоді він каже: «Отепер я вас поїм». Вони його просять: «Вовчику-голубчику, не їж нас так; лучче сядь під горою, а ми тобі сами ускочим у рот». Він і послухав їх, і сів під горою. От самий більший баран як розженеться та як ударить його. А він і покотився наниз. А другий баран каже: «Але ж ти який і дурний: б’єш вовка безневинно!» А потім до вовка каже: «Сідай, я вже тобі ускочу». Вовк послухав та й сів. І цей баран те саме зробив. Ото ще й третій підманив вовка, але цей лучче ударив, як ті. Тоді вовк каже: «Який сучого сина Марко розумний, така його і худоба».
Ото знов він іде — чи не знайде де далі дурнішої скотини Маркової. Коли дивиться — аж ходить свиня з поросятами. Він ту свиню питає: «Чия ти, свине?» Вона каже: «Маркова». Вовк: «Тепер же я тебе з’їм». Вона стала просить його: «Не їж мене, вовчику-братику, тут; лучче сідай на мене, то я тобі кужілки заспіваю та привезу до берези, то там мене і з’їси». Вовк сів на неї та їде; а вона йому кужілки співає:
Кужілки, кужілки!
Коли б швидче до дірки.
Ото привезла його до тину, а в тім тину та була дірка. Вона у ту дірку та й зав’язла з тим вовком. Придавила його до тину, щоб він не вирвавсь, а потім стала кричать. Свині позбігались і розірвали того вовка, а свиня жива осталась.

Щедрик, щедрик, щедрівочка

Щедрик, щедрик, щедрівочкаЩедрик, щедрик, щедрівочка,
Прилетіла ластівочка,
Стала собі щебетати,
Господаря викликати:
— Вийди, вийди, господарю,
Подивися на кошару,
Там овечки покотились,
А ягнички народились.
В тебе товар весь хороший,
Будеш мати мірку грошей.
Хоч не гроші, то полова,
В тебе жінка чорноброва.—
Щедрик, щедрик, щедрівочка,
Прилетіла ластівочка.

Аршин останеться

Аршин останетьсяНабрав пан три аршини сукна та й пита кравців, чи вийде з нього чумарка, штани та жилетка.
Кравці кажуть:
— Не вийде.
Аж ось іде один з аршином, пан і цього пита.
— Вийде,—каже той,— ще й аршин вам зостанеться.
От договорив він того кравця.
— Тепер,—каже,— йди спочинь, а завтра і за роботу.
Той закусив, спочив, сукно те гарненько зложив, узяв під полу й пішов собі, а аршин панові покинув.
Кинувся пан — ні кравця, ні сукна, лежить тільки один аршин.
— А бодай тебе,— каже,— він же і казав, що сукно вийде, а аршин останеться.

Ой ти, котик, вурчи, вурчи

Ой ти, котик, вурчи, вурчиОй ти, котик, вурчи, вурчи,
А ти, Васько, мовчи, мовчи.
Ой ти, котко сірий, білий,
Не ходи коло сіней,
А ходи коло хати,
Ходи Васька колихати.
Ішов котко під грушечку,
Знайшов собі подушечку.
Ой тра котка бити, бити,
З його шкурочку злупити.
Під Васька підослати,
Щоб було м’якенько спати.

Ой я, молода, на базар ходила

Ой я, молода, на базар ходилаОй я, молода, на базар ходила,
Ой я, молода, на базар ходила,
На базар, на базар, на базар ходила я.

Ой я, молода, окуня купила,
Ой я, молода, окуня купила,
Окуня, окуня, окуня купила я.

Ой я, молода, юшки наварила,
Ой я, молода, юшки наварила,
Юшки я, юшки я, юшки наварила я.

Ой я, молода, хлопця запросила,
Ой я, молода, хлопця запросила,
Хлопця я, хлопця я, хлопця запросила я.

Він носа дере, скоса поглядає,
Він носа дере, скоса поглядає,
Не цілує, не цілує і не пригортає.

На полиці млинці — він на них моргає,
На полиці млинці — він на них моргає,
Він на них, він на них, він на них моргає.

Ой горе мені із таким коханням,
Ой горе мені із таким коханням:
Без гарячих млинців нема женихання.