Гроші – смерть

Гроші - смертьЧоловік знайшов у лісі гроші. Як відкопав їх, то повна скриня грошей. Став той чоловік над тими грішми і на весь ліс гукає:
— Гвалт, смерть!..
Той ліс був чималий, і в ньому сиділи дванадцять чоловік розбійників.
Ото ті розбійники почули, як той чоловік став репетувати, та й прийшли. Прийшли, роздивились — що за чудо? Хоч були розбійники, а все ж здивувались. То не б’ють того чоловіка, а питають:
— Де ж та смерть, чоловіче?
— А це ж гроші в скрині,— каже той чоловік,— це ж смерть і є.
— Хто! Це смерть?! Ну, стривай, оступись-но ти, ми ще цієї смерті не боїмось!
Та ото чоловік той оступивсь, а розбійники взяли ту скриню і потяглись у гущавину з нею. Розбійники пішли, і той чоловік затих та й пішов собі своєю дорогою.
Грошей у скрині дуже багато було, розбійники коло тієї скрині стоять,— от як подуріли всі. Така сила грошей! Кожен думає: «Коли б мені така сила грошей!» Ну, треба буде ті гроші ділити, та з радощів погуляти хочуть. Одні розбійники, шість чоловік, пішли в город купувати ласощі, а других шість готують обід. Так це змовились ті, що по ласощі пішли, щоб не ділити тих грошей на всіх, а тільки на цих шістьох. Купили вони ласощів та й усипали в них отрути.
— Нехай же прийдемо, то віддамо тим ці лакомини, та й отруїмо цими лакоминами: вони не знатимуть нічого, якраз наїдяться отрути… Гроші тоді ми самі поділимо…
Ті змовляються на тих, а вже ті, що обід готували, насипали в страву отрути, дожидають тих,-— нехай прийдуть, то наїдяться. Таке одні одним лихо готують, і одні про одних нічого й не знають. Так і вийшло, що одні одних нагодували трутизною, і не постереглись, як наїлись…
Так і пропали всі дванадцять. Той чоловік тоді прийшов до них та й каже до мерців:
— От ви й не вірили, що в грошах смерть, тепер от усі пропали, бачте, що я правду казав.

Друге чудо святої Варвари

Друге чудо святої ВарвариІван Софонович, міщанин і райця київський, одного часу був кріпко захворів великою хворобою, а хворіючи немало, припом’янув собі святу Варвару, яка подає зцілення від мощів. А що за лютою болістю сам не міг іти, послав до монастиря Михайлівського, до мощів святої Варвари, по воду із руки її святої із вірою для ліків своєї важкої хвороби. Тимчасом його розпалила велика гарячка, що аж язик зсихав. Радили йому свої, аби чогось напився, щоб пригасити гарячку, але він відповів:
— Хоч би й умирав, не буду нічого пити, доки води від ручки святої Варвари принесуть.
Таку мав віру до святої мучениці.
Потім, коли принесено воду від святих мощів, молячись, із вірою напився і зараз-таки, як після якогось смачного міцного трунку, заснув твердо, а перед тим і спати так не міг. Натомість явилася йому свята Варвара і, взявши його за руку, мовила йому:
— Чоловіче, знай, — сказала, — що я є свята мучениця Варвара. Багато, – мовила, — не вірять, щоб то були мої правдиві мощі. Отож сам ти знай, що є то мої правдиві мощі, і всім повідай, аби в те вірили. А на знак того ти вже здоровий є.
Те прорікши, зникла, а Іван, отямившись, став такий же здоровий, ніби немало не хворів і, дякуючи святій Варварі, не тільки мені те своє чудовне зцілення від святої Варвари і її впевнення щодо мощів її оповів, але й усім і досі оповідає.

А-а-а, котки два

А-а-а, котки дваА-а-а, котки два,
Сірий, білий обидва,
По капусті ходили,
Ляльку в хустці носили.
Котку-братку,
Дай нам ляльку
Для Оксани
На забавку.
***
А-а-а, котки два,
Сірі, білі обидва,
Просяться до хати,
Хочуть Галю взяти.
А ми Галю не дамо,
Бо ми Галю глядимо.