Острів Перуна

Острів ПерунаДо прийняття нашими предками християнської віри, кажуть, серед Києва стояв кам’яний ідольський бог Перун, з золотою головою. А тоді, як київський князь Святославський привіз до Києва од греків християнську віру, того бога скинуто було в Дніпро. І поплив той Перун униз за водою, і спинився аж між порогами, коло високого скелястого острова, супроти Тівільжана. В тому острові є велика печера, і в тій печері й оселився той бог Перун. Там він перекинувсь у семиголового змія. Від того Перуна-змія й острів прозвали Перуновим, а печеру — Змієвою.
В тій печері, казали старі діди, були двері: спершу залізні, а тоді — золоті; а всередині стояли столи: спершу срібляні, а тоді – злоті. На столах були дуже дорогі скатерті з золотими китицями по вуглах. Усе там було дуже гарно вбрано, тільки нікого не було видко, а тільки чути було, що там хтось-то дуже тяжко стогнав в самій глибині. А стогнав не хто ж, як семиголовий змій.
Люди боялися лазити в ту Змієву печеру. Тільки один дід Винниченко ходив туди, бо він був великій чарівник. Він брав з собою свічку і з нею влазив у печеру, а що він там робив – то не відомо. А як коли було влізе, то там піднімається такий страшний гул, що аж усе каміння того острова тріщить…
На самій голові того острова Перуна лежав великий плоский камінь, а на камені був якийсь напис не по-нашому написаний. Балачка йшла, що під тим каменем закопано багато золота, а зверху золота ще й зарито чоловіка, щоб він стеріг те багатство. Так колись-то, дуже давно, приїздили туди якісь-то невідомі люди, підняли той камінь та й забрали все те, що там було. Брали стільки, скільки хотіли, а кістки чоловіка, якого там справді було поховано, геть скрізь порозкидали.
Тепер у ту Змієву печеру, як коли дощ, ховаються пастухи. Вони кажуть, що всередині там так: куренем діло, а вгорі є невеличка щілина, крізь яку в ясний день пробивається сонячний промінь.

Про господиню-чарівницю і слугу

Про господиню-чарівницю і слугуОдин чоловік служив кілька років у однієї вдови. А у сусіда була дівка-чарівниця. Рано, коли слуга їхав у дорогу, вона йому переходила порожніми коновками і він завжди в дорозі мав неприємності. Раз поскаржився своїй господині, що його та дівка доймає. А господиня і каже:
“Ти дурний, як вона тебе буде переходити, то ти піджени коні і поїдь швидше”.
На другий день він виїздить десь на фурманку, дивиться, а вона йде з порожніми коновками. Як той затне коней і переїхав цю чародійницю.
Дівка тоді наробила крику і каже: “Я мушу вмирати через тебе!”
А слуга відповідає: “То вмирай, що мені до цього. Було мені не переходити дорогу з порожніми коновками”.
Тоді дівка своє:
“Як я помру, то ти мене мусиш пильнувати три ночі в церкві”.
І померла. Прийшов вечір. Пора йти пильнувати вмерлу у церкві. Він до господині та й заплакав перед нею.
А господиня і каже: “Не плач, купи за п’ять карбованців маку, розсій його по церкві, а сам вилізь на хори і сиди тихо”.
Той так і зробив. Купив маку, а коли прийшов до церкви, то розсіяв його та сховався на хорах. Наступила північ. Як назлетілося у церкву чарівниць-відьом, як зачали мак збирати — збирали-збирали, поки увесь не зібрали. А далі стали його шукати, але тут когут заспівав і вони всі повтікали. На другий вечір мусить слуга знову йти до церкви пильнувати відьму. Наказала йому господиня купити вже за десять карбованців маку, а самому сісти там, де ксьондз сповідує. Так слуга і зробив. Знов близько півночі налетіло ще раз чарівниць-відьом і знов почали мак збирати. Збирали, збирали, поки весь не позбирали, а потім стали його шукати.
Але тут когут запіяв і повтікали всі. На третій вечір збирається слуга знов до церкви.
Наказує йому господиня: “Нині купи за п’ятнадцять карбованців маку, розсій його, а сам вилізь на павук, що висить на середині церкви, вмотайся тим шнурком аж до самої гори”.
Той так і зробив — розсіяв мак і заховався, як наказувала господиня. Коло опівночі назлетілося чарівниць
стільки, що навіть не мали де стати. Кинулися мак збирати і почали слугу шукати. Але ж жодна не змогла його знайти.
Тут хтось підніс очі догори і наробив крику: “А дивіться, сліпаки, де він заліз!”
Тут всі закричали, як його дістати звідтіля.
А та відьма, що померла і яку він пильнував, каже: “Тут є один млин, що вже сім років, як погорів. Принесіть звідти вуглі, накуріть у церкві і він злізе!”
Але всі вони почали торгувати і жодна не хотіла йти — відпиралася, що, мовляв, не знає, де той млин.
Тут слуга дивиться згори і бачить, що його господиня між ними і каже: “Я піду сама”.
А вона хоч теж відьмою була, але йому лиха не хотіла. Вона так навмисно сказала, щоб довго бавитись і йому нічого не зробити. І полетіла по вуглі. Вже мав когут запіяти, як повернулась господиня з вуглями. Як накурили відьми, то слуга ледь не задушився на павуку вгорі. З того диму почав він поволі спускатися униз. І вже тільки мали вони його за ноги вхопити, але ж когут запіяв то й всі повтікали. Тоді зліз слуга з павука та й пішов додому. Наступної ночі слуга вже не спить, пильнує господиню, що вона буде робити. Перед північчю встала господиня, намастила коцюбку і крикнула: “Цуть!” — та й через комин поїхала на коцюбі.
Подивився слуга на це і живо побіг до хати, витягнув з-під печі мастило і намастив коцюбу, взяв макогона, щоб погоняти, і крикнув: “Цуть!” — та й собі поїхав через комин за господинею. Летить, дивиться. Раптом бачить з далека, що на границі багато чарівників і чарівниць, які б’ються між собою, аж гуде! Приїхав слуга до них, як став макогоном молотити, яж кров догори зацебеніла. Бив, бив він на всі боки чарівників, але ж тут всі збираються вже додому. І слуга теж сів на коцюбу, та замість того, щоб сказати: “Цуть!” вимовив: “Вє!”. І впав на землю! Б’є поза себе коцюбку макогоном, а вона не хоче їхати. Тоді він просить господиню: “Як треба казати?”
А вона мовчить, не відповідає. Бідак-слуга мусив йти пішки. Йде він, йде, вже і пташки зачинають співати. Він слухає, одна пташка заспівала: “Цуть-цуть!”
Тут він як крикне три рази: “Цуть!”
Так і поїхав, наче вітер! Догнав він свою господиню і як почав макогоном шмарувати, аж відголоски пішли. Потім приїхав додому і пішов спати.
Вранці встає, дивиться на господиню і ніби не знає, що це він її бив, і питає: “Що з вами таке, що ви такі сині?”
А господиня каже: “То я тебе від смерті спасла, а ти мене так вчора збив, що я ледве жива!”
А слуга каже: “Було б мені відповісти, як поганяти вашу чарівницьку коцюбу!”

Видубицькі підземелля

Видубицькі підземелляПідземелля Видубицького монастиря досі залишаються не дослідженими. За легендами, саме в цих тайних печерах мають зберігатися княжа скарбниця та знаменита бібліотека Ярослава Мудрого, заховані жителями міста під час падіння Києва від монголо-татар.
У 70-ті роки біля монастиря партійне начальство облюбувало схили Дніпра і почало будувати собі дачі. Одного разу екскаватор провалив дірку до підземелля, Робочі на чолі з прорабом зупинили стройку і почали туди заглядати. Казали, що там видно було якісь ящики закриті; стояло їх багато понад стінами, один на одному. По Києву пішли чутки, що знайшли скарби Київської Русі, історики кинулися подивитися, але їх не пропускали кегебісти. Це ж закритий об’єкт, нікому не можна заходить! Щоб припинити ажіотаж навколо секретних дач, комуністи наказали засипати підземелля. Десятки машин засипали дірку камінням і цементом, робочі гарненько все забетонували і далі продовжили стройку, як нічого й не було.