Золотий скарб під Бабачихою

Золотий скарб під БабачихоюСело заснував козак Ломака, від імені якого село й отримало назву. А козак Щока заснував село Щоки, що знаходиться поруч з Ломаками. Нібито, саме у Щоки Ломака викрав доньку, а від їхньої пари й утворилося село. Численні балки, яри, пагорби та річка Сула ділять село на декілька частин, які отримали в народі такі назви: Кодак, Берегівка, Сосна, Перехресток тощо.
Вулиця, на якій я живу, називається Брехуновою. Колись на ній жив дід, який знав і любив розповідати багато нісенітниць, за що й отримав прізвисько Брехун. Став він відомим через те, що нібито пан Слюз з Хорошків кожної неділі запрошував його до себе і слухав його розповіді, за що дід отримував кожного разу золотого.
Можливо, саме від нього пішла легенда про те, що козак Ломака закопав десь серед села свою шаблю, і доки вона не буде відкопана, доти село буде козацьким, а отже – вільним. Від того часу пішла примовка, що Хорошняки – кріпаки, а Ломаки – козаки.
У самому селі декілька ставків, найбільший з яких зветься Гайдамацьким озером. Неподалік від села пролягають вигони і поля, що переходять у лісосмуги, за селом здіймає свої могутні хребти гора Бабачиха, або Бабай-гора. В місці, де Бабачиха найближче підходить до Сули, стоїть стара висохла липа, під якою, за легендами, знаходиться скарб. Одні кажуть, що скарб заховав Северин Наливайко перед своїм полоненням під Лубнами, інші кажуть, що скарб заховали шведи під час Північної війни з Росією, а ще інші кажуть, що скарб заховали чехи у Велику Вітчизняну війну під час відступу з України. Цікавим є факт, що в усіх трьох версіях фігурує подібний опис скарбу: золота упряж і бочка золота, або статуя золотого коня і бочка золота.

Селянин з селянкою в полі жито жали

Селянин з селянкою в полі жито жалиСелянин з селянкою в полі жито жали,
В полі жито жали, вони розмовляли.
Де не взялися та два розбойнички —
Взяли селяночку за білую ручку,
А селянина та за шиєчку.
Повели селянку у нову світлицю,
А селянина у темну темницю.
Перед селянкою все мед та горілка,
Перед селянином — нагаєчка гірка.
Перед селянкою все музики грають,
А селянина сльози обливають.
— Оце тобі, селянине, за хорошу жінку,
За хорошу жінку, за білу постільку!
Ой не держи, селянине, хорошої жінки,
Держи собі, селянине, коня вороного.
На воронім коню можна утікати,
За хорошу жінку треба погибати!

Як жінка турка втопила

Як жінка турка втопилаПрийде, було, орда, попалять геть усе, поріжуть, поб’ють та підуть; тільки земля чорна останеться! Десь туди до Шполи і досі єсть місце, а може, вже його розорили, де стояла висока-висока віха. Як тільки покажеться орда, зараз віха і повернеться у той бік, куди орда йде, зараз усі тікають у ліс, кидають і печене, і варене.
Цілий день, бувало, дивляться на віху, позакопують у землю де що лучче. кожухи, свитки, щоб потім прийти, то хоч було у що одітися. Видно, дума собі чоловік: “Прийду, то хоч усе буде попалено, а все ж таки по дереву якому-небуть знайду місце”.
Хліба вчинить, бувало, бояться; дід мій напік три мішки коржів та давай з бабою складати на віз, що саме важке: наклали вони три возі, коли дивляться, а віха у цей бік повернулась; дід за коржі, баба з переляку забула, де вона їх поклала, дід на віз, давай скидати з нього клунки, свитки… геть-чисто віз розкидав, аж на самім споді знайшов коржі, мерщій бабу за руку, коржі на плечі та втікати…
Усе село порозбігалось, а одна жінка тільки що родила, не здужала утікати та й осталась. Вона ж то і розказувала: як прийшли, давай усе палить; повиривали, що було в землі позакопувано; щось таке візьмуть та й запустять, а воно гуде та риє землю, все, що там є найде, тільки одні ями поостаються. Прийшли до тієї жінки у хату, та її не тронули, бо вони таких, що тільки родили, не трогають, а дітей взяли, поставили коло стінки та й придавили лавою. Кров ротом і носом пішла – подавили… Вона, бідна, сидить ні жива, ні мергва, звісно, як уже там матері дивиться на дітей. А далі, як пройшли вже, вбіга один:
– Марушка! – каже, та й показує, щоб та дала напитися.
Вона, вже як там здужала, підвелась і повела його у погріб, а там стояла велика діжка з буряками, чи що.
– Нахились! – каже, та й показує, щоб він нахилився.
Він тільки нахилився у діжку, а вона його за ноги та туди, та й утопила…

Пожену я воли в поле, товар на долину

Пожену я воли в поле, товар на долинуПожену я воли в поле, товар на долину,
Сам поверну до дівчини на час, на годину.
Ой як прийшов до дівчини: — Добрий вечір, дівко!
Вона йому відповіла: — Убий перше жінку!
— Порадь мене, дівчинонько, як же її вбити:
Моя жінка молоденька та й буде проситись!
— Біжи, біжи до коршмоньки, напийся горілки,
Ой як прийдеш додомочку — візьмися до жінки!
Пішов, пішов до коршмоньки, напився горілки,
Ой як прийшов додомочку та взявся до жінки.
Вдарив її раз у груди — вона похилилась,
Що аж її червона кров землю сполонила.
— Біжи, біжи, мій миленький, дай матінці знати,
Нехай прийде матіночка на смерть попрощатись!
Ой як прийшла матіночка глянула в віконце:
— Лежить, лежить моя дочка збита, як суконце!
Ой що ж бо ти, моя доню, що ж ти провинила,
Ой що ж твоя червона кров землю сполонила?
— То ж я, мамцю, то ж я, любцю, то ж я провинила,
Що п’яниці до коршмоньки їсти не носила.
— Біжи, біжи, ти мій зятю, дай попові знати,
Щоб прийшов він із дяком на смерть сповідати!
— Нащо, мамцю, нащо, любцю, нащо сповідати,—
Штири дошки, сажень землі, живо й поховати!